Ім’я Вікентія Вячеславовича Хвойки знаходиться на особливому місці в історії української та світової науки. Цей видатний археолог чеського походження став справжнім першовідкривачем, який змінив уявлення про давню історію Європи. Саме він відкрив для людства величну трипільську культуру, а також зарубинецьку та черняхівську культури, ставши одним із головних фундаторів української археології.
Шлях від чеха до киянина: біографія вченого
Вікентій Хвойка народився у 1850 році в Чехії. Він був старшим серед вісьмох дітей у сім’ї. З дитинства хлопець ріс тихим і скромним, проте мав надзвичайну внутрішню силу та був здатний на вчинки, від яких люди розводили руками — він міг у одну мить перевернути своє життя догори дриґом. Замість того, щоб стати агрономом, як планувалося спочатку, Хвойка присвятив своє життя пошукам старовини. Його доля тісно пов’язана з Києвом, де він прожив 16 років у будинку на Ігорівській вулиці, 9/1.
Відкриття рівня руїн Трої: Трипільська культура
Найвизначнішим досягненням Вікентія Хвойки стало відкриття трипільської культури. Він зазначав, що трипільці — це предки слов’ян, арійські племена, які були першими землеробами на Середньому Придніпров’ї. У них було надзвичайно розвинене землеробство, скотарство, ткацтво та гончарна справа.
Важливість цього відкриття важко переоцінити. Вчені визначають, що на той час жодної подібної культури в Європі чи Єгипті ще не існувало — були лише найдавніші поселення шумерів у Дворіччі. Деякі дослідники навіть вважають трипільську культуру цивілізацією без писемності та монументальних споруд.
Знахідку Хвойки підтвердив професор Київського університету, відомий історик і вчитель Михайла Грушевського Володимир Антонович. Саме він порадив шукати крем’яні вироби, що й привело Хвойку до нових сенсаційних відкриттів.
Палеоліт та сенси: дослідження найдавніших стоянок
Слухаючи поради Антоновича, Вікентій Хвойка знайшов крем’яні вироби й відкрив відому Кирилівську палеолітичну стоянку безпосередньо поблизу центру Києва. Це стало справжнім проривом у вивченні пізньопалеолітичної доби.
Окрім Кирилівської стоянки, вчений дослідив ще дві палеолітичні стоянки:
- Протасів Яр у Києві в долині річки Либідь (1903 рік);
- Іскорость на Волині (1911 рік).
Досліджуючи матеріальні пам’ятки, Хвойка допоміг уявити й духовну сферу життя первісних людей, яка була досить розвиненою. Зокрема, вчені розглядають знайдені артефакти як уособлення трьох стихій, що оточували первісну людину:
- Земля — уособлювалася мамонтом;
- Повітря — уособлювалося птахом;
- Вода, уособлювалася черепахою.
Широта наукових інтересів: від бронзи до слов’ян
Талант Вікентія Хвойки не обмежувався лише палеолітом чи трипільською добою. Він досліджував пам’ятки бронзового віку, городища й кургани скіфського часу, а також пам’ятки давньоруської доби. Часто вчений бував на землях Запоріжжя.
Хвойка також став першовідкривачем полів поховань в Україні. Спираючись на поховальний обряд і беручи до уваги значну подібність деяких речей полів поховань із знахідками, що походять з пізніших, безперечно слов’янських могильників, він вважав добу полів поховань слов’янською. Це дозволило йому поширити таке визначення і на пам’ятки попереднього часу.
Сучасні реалії: проблема збереження спадщини
Сьогодні ім’я Вікентія Хвойки знайоме кожному українцю ще зі шкільних підручників. Проте ставлення до матеріальної спадщини самого вченого викликає занепокоєння. Будинок Хвойки у Києві за адресою Ігорівська, 9/1, де він прожив 16 років, визнано таким, що перебуває в незадовільному стані.
За висновком Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, технічний стан цієї пам’ятки є критичним; Як повідомив директор ДІАЗ «Стародавній Київ» Роман Маленков у лютому 2026 року, подальша доля об’єкта залежить від рішення щодо управління арештованим майном. Тривають пошуки механізму порятунку цієї історично будівлі, яка є важливим свідченням життя видатного археолога.
Висновок
Вікентій Хвойка був невтомним шукачем старовини, чия праця підняла українську археологію на світовий рівень; Він відкрив культури, які стали фундаментом для розуміння походження та духовного розвитку давніх народів на теренах сучасної України. Трипільські традиції та обряди, які ми використовуємо до цього часу, іноді навіть забуваючи їхнє первісне значення, — це живий спадок, який залишив нам цей видатний вчений. Збереження пам’яток, пов’язаних з його ім’ям, є нашим обов’язком перед майбутніми поколіннями.